Медикаментозне лікування гаймориту, Велика медична енциклопедія

30.09.2015

Медикаментозне лікування гаймориту

По загальноприйнятій думці, медикаментозне лікування гаймориту має починатися з усунення причини захворювання. Ці попередні заходи полягають в усуненні таких патологічних змін носа і глотки, як викривлення носової перегородки, гіперплазія носових раковин, аденоїди, які, порушуючи носове дихання, викликають погіршення дренажної функції природного отвору верхньощелепної пазухи. Важливе значення має ліквідація вогнищ інфекції верхніх дихальних шляхів і порожнини рота.

Медикаментозне лікування гаймориту призначають хворим з гострим гайморитом (значна частина таких хворих самоизлечивается). Залежно від вираженості симптомів захворювання застосовують всередину сульфаніламідні препарати пролонгованої дії (сульфадиметоксин, сульфамонометоксін, сульфапиридазин, сульфалеп), знеболюючі (анальгін, амідопірин, парацетамол), препарати кальцію, аскорутин.

Місцеве лікування зводиться до застосування судинозвужувальних засобів (2-3% розчин ефедрину гідрохлориду, нафтизин, галазолін), які, зменшуючи набряк слизової оболонки, покращують вентиляцію верхньощелепних пазух. Судинозвужувальні розчини вводять в ніс у вигляді повторних закапувань, пульверизації або невеликих зволожених тампонів, які вводять в середній носовий хід на 3-5 хвилин. З хорошим результатом застосовується закапування в ніс 3-4 рази в день крапель наступного складу: Monomycini 500 000 ОД, Sol. Dimedroli 0,5% 20,0 Novocaini 0,2, Ephedrini hydrochloridi 0,4, Hydrocortisoni 5,0.

Перевага даної лікарської суміші полягає в тому, що в ній невеликий судинозвужувальний ефект поєднується з потужним антибактеріальним (мономіцин) і протизапальних (гідрокортизон) дією. Деякі фахівці рекомендують антибіотики місцево у вигляді аерозолів. Враховуючи, що в більшості випадків причиною гострого гаймориту є вірусні захворювання (грип, ГРВІ), вважається доцільним у початковий період захворювання, закопування в ніс свіжоприготованого розчину лейкоцитарного інтерферону 5-6 раз в день і дворазове введення в порожнину носа оксоліновою мазі. При більш важких формах гаймориту хворим призначають постільний режим, ентеральне або парентеральне введення антибіотиків. Таких хворих доцільно госпіталізувати. Як правило, перераховані вище лікувальні заходи при гострому гаймориті призводять до одужання. У випадках більш стійкого перебігу захворювання доводиться прибігати до пункції верхньощелепної пазухи, промивання її антисептичними розчинами, введення в порожнину антибіотиків. При наявності ознак внутрішньоочного або внутрішньочерепного ускладнення показано оперативне лікування.

Більш складну задачу являє лікування хворих з підгострим і особливо хронічним гайморитом, при яких тільки протимікробну лікування далеко не завжди приводить до одужання. Останнім часом все частіше з’являються висловлювання про другорядне значення мікробного фактора при хронічному запаленні.

Лікування ексудативних форм хронічного гаймориту найчастіше буває медикаментозним. Як при гострому, так і при хронічному гаймориті лікування повинно бути спрямоване на поліпшення відтоку з верхньощелепних пазух, що досягається анемізації слизової оболонки носа шляхом застосування судинозвужувальних засобів. Однак слід пам’ятати, що тривале і систематичне місцеве застосування судинозвужувальних препаратів може призвести до стабільної фіброзної гіперплазії носових раковин, що вимагає оперативного лікування. Лікарі рекомендують перед закапування судинозвужувальних крапель видалити виділення з носа шляхом промивання його теплим ізотонічним розчином натрію хлориду за допомогою гумового балона. Застосування судинозвужувальних крапель доцільно поєднувати з введенням більш довгостроково діючих мазей.

І все ж найбільш цінним і ефективним методом лікування гаймориту слід вважати прокол верхньощелепної пазухи з наступним промиванням пазух і введенням в неї лікарських речовин. Через пункційну голку проводять промивання пазухи з метою видалення накопиченого там запального ексудату. Доцільно проводити промивання за допомогою шприца Жане, сполученого з голкою гумовою трубкою, так як при цьому голка залишається нерухомою і не доставляє занепокоєння пацієнта. Крім зазначених переваг, метод дозволяє переводити струменеве промивання в крапельне, що дозволяє збільшити час дії лікарської речовини на слизову оболонку.

Для промивання пазухи застосовують різні антисептичні розчини: 3-4% розчин борної кислоти, 0,1% розчин калію перманганату, розчин фурациліну (1:5000), риванолу 1:500, новоиманина, 0,5% розчин етонію, эктерицид, 1% спиртовий розчин хлорофиллип-та (2 мл на 100 мл дистильованої води), ізотонічний розчин натрію хлориду і інші. Деякі лікарі для лікування гаймориту застосовують морську воду. Верхньощелепні пазухи промивають через поліетиленову або виготовлену з гетерогенною очеревини дренажні трубки, які вводяться за допомогою спеціально сконструйованого троакара. Спостереження показали, що промивання морською водою, особливо в поєднанні з прогеолитическими ферментами, більш ефективно, ніж місцеве застосування антибіотиків.

Російські лікарі повідомляють про сприятливі результати лікування медом, який вводять через голку Куликівського після промивання пазухи ізотонічним розчином натрію хлориду. Для ліквідації запального процесу було потрібно в середньому 3-5 пункцій. З 146 хворих хронічним гнійним гайморитом одужання настало у 118. Також з успіхом застосовувався для промивання верхньощелепних пазух сік подорожника, який, за даними досліджень, пригнічує мікрофлору і стимулює діяльність миготливого епітелію.

При гаймориті стафілококового походження лікарі рекомендують застосовувати антистафілококову гипериммунную плазму, стафілококовий бактеріофаг, анатоксин і антифагин.

Також є сенс звернути на застосування ферментів (лізоциму, трипсину і рибонуклеазы) при лікуванні запальних захворювань верхньощелепних пазух. Відомо, що лізоцим крім протимікробної дії володіє протизапальними властивостями, стимулює життєздатність тканин. Після пункції і промивання верхньощелепної пазухи вводяти 1 % розчин кристалічного лізоциму, приготованого на 0,5% розчині натрію хлориду. Курс лікування включає до 10 пункцій, але ефект, як правило, настає вже після перших 3-4 пункцій. Порівнюючи результати лікування гаймориту лізоцимом і антибіотиками, лікарі вказують на більш високу ефективність лізоциму. Висока ефективність місцевого застосування лізоциму при гаймориті підтверджена спостереженнями італійських лікарів.

Давно було відомо, що протеїнази володіють здатністю гидролизировать денатуровані білки. Впровадження ж їх у клінічну практику гальмувалося відсутністю високоактивних, очищених ферментів, а використання неочищених ферментів викликало небажані побічні реакції. Після розробки способів отримання ферментів в кристалічному вигляді значною мірою розширилася сфера їх клінічного застосування.

В результаті эскпериментального вивчення дії кристалічного трипсину і хімотрипсину кожного окремо і в поєднанні ексудат з верхньощелепної пазухи було виявлено ряд закономірностей, які послужили підставою для раціонального клінічного застосування цих ферментів. Так було встановлено наступне: 1) концентрація ферменту 1 мг на 1 мл розчинника забезпечує оптимальне дію на ексудат з верхньощелепної пазухи; 2) комбінована дія трипсину і хімотрипсину більш ефективно; 3) розщеплення ексудату посилюється із збільшенням тривалості дії ферменту. Максимальна інтенсивність його дії проявляється від 30 хвилин до 2 год; 4) активність трипсину і хімотрипсину різко пригнічується неоміцину сульфатом, бензилпеніциліном. Подальші дослідження показали доцільність комбінованого застосування ферментів з іншими лікарськими препаратами синергічної дії. Так, з’явилися лікарські суміші, в яких специфічні властивості ферментів доповнюються здатністю сечовини денатурувати білки, а денатуровані білки легше піддаються впливу протеїназ. Був запропонований наступний лікарський склад; Trypsini crystallisati 0,1, Lisocymi 0,05, Urea 0,48, Morphocyclini 0,l,Glycerini, Aq. destill. aa 2,5. Після пункції і промивання верхньощелепної пазухи вводять 2-3 мл вищезгаданої суміші, після чого хворий повинен лежати на боці протягом 30-40 хвилин. Процедури повторюють через день. Курс лікування складається з 8-10 пункцій. За даними безпосередніх спостережень, клінічне видужання наступило у 24 з 30 хворих хронічним гнійним гайморитом.

Широке й ефективне застосування кортикостероїдів в різних областях медицини сприяло впровадженню їх при лікуванні синуитов, тим більше що при цьому захворюванні виявляється гіпофункція кіркової речовини надниркових залоз, що виражається в адренокортикальної недостатності.

Глюкокортикостероїди чинять протизапальну, десенсибілізуючу і протиалергічну дію. Вони гальмують розвиток лімфоїдної тканини і мають иммуннодепрессивной активність, пригнічують активність гіалуронідази і сприяє зменшенню проникності капілярів. Під впливом глюкокортикостероїдів затримується синтез, прискорюється розпад білка.

Представниками ендогенних глюкокортикоїдів є кортизон і гідрокортизон, проте в даний час в лікувальній практиці використовуються в основному їх синтетичні аналоги (преднізолон, дексаметазон, три-амцииолон). Ці сполуки більш активні, діють у менших дозах, менше впливають на мінеральний обмін. Раптове припинення введення глюкокортикоїдів може викликати загострення хворобливого процесу. Тому дозу препарату зменшують поступово. Протягом 3-4 днів після відміни препарату доцільно призначити невеликі дози кортикотропіну (10-20 ОД на добу) для стимулювання коркового речовини надниркових залоз. Абсолютними протипоказаннями до застосування гормональних препаратів є вагітність, психічні захворювання, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, декомпенсація серцевої діяльності, гострий ревмокардит, важкі форми діабету, старечий вік.

Для профілактики ускладнень і побічних явищ при лікуванні кортикостероїдними гормонами слід призначати дієту, багату білками, овочами, фруктами, обмежити надходження хлоридів. При необхідності призначають препарати калію. Кортикостероїди вводять ентеральним, парентеральним шляхом, а також застосовують місцево у вигляді крапель, мазей та інсталяцій в порожнині.

При лікуванні гаймориту кортикостероїдні препарати в основному застосовують місцево у поєднанні з антибіотиками. Ще в радянський час лікарі наводять результати лікування гострого та хронічного гаймориту кортикостероїдами з мицерином. Після промивання пазухи вводили 25 мг гідрокортизону і 75000-100000 ОД мицерина. Пункцію повторювали через 2-3 дні. У всіх 37 хворих з гострим гайморитом після 1-2 пункцій настало одужання. З 23 хворих з хронічним гайморитом у 18 одужання настало після 3-4 пункцій. За даними австрійських лікарів, які застосували дексаметазон у 47 хворих з гіперпластичної формою гаймориту, одужання настало у 38. Надмірне захоплення кортикостероїдними препаратами, що мало місце в перші роки використання їх у медичній практиці, змінилося більш обережним їх застосуванням зважаючи на можливість розвитку ускладнень. Тому користуватися цими препаратами слід лише за суворими показаннями, переважно при алергічної риносинусопатії, за умови постійного контролю за станом функції надниркових залоз хворого (дослідження сечі на кетостероїди).

Гарні результати при лікуванні деяких форм хронічного гаймориту отримані від застосування локальної гіпербаричної оксигенації верхньощелепних пазух. Місцеве застосування кисню стимулює функцію війок слизової оболонки. Кисень при його місцевому застосуванні підвищує бактерицидну функцію лейкоцитів. Кисень при стиканні з тканинами рани розчиняється у виділеннях і дифундує в навколишні тканини, цим усувається місцева киснева недостатність, дратуються місцеві нервові рецептори, підвищується реакція вазомоторів, ті, посилюються кровообіг і регенерація тканин. Благотворний вплив високих концентрацій кисню при запальних процесах пояснюється посиленням окисно-відновних процесів в тканинах, а також тотализацией окислення таких біологічно активних, що впливають на судинний тонус сполук, як адреналін і гістамін.

Випадок з лікарської практики. Хворий Валерій М. 23 роки, поступив у відділення з приводу двосторонньої підгострого гнійного гаймориту. Хворий протягом 3 тижнів. При надходженні скарги на утруднення носового дихання, виділення з носа, головний біль. При риноскопії відзначається яскрава розлита гіперемія слизової оболонки обох половин носа, припухлість середніх носових раковин, наявність гною в середніх носових ходах. На рентгенограмі приносових пазух — інтенсивне гомогенне затемнення обох верхньощелепних пазух. До надходження до стаціонару у поліклініці виробляли по 2 кожній пункції верхньощелепної пазухи, але покращення не наступило. В відділенні проведено дренування обох пазух дренажними голками-канюлями, через які пазухи промивали ізотонічним розчином натрію хлориду з наступним введенням мономіцин-гідрокортизонової суміші. Хворий отримував кальцію хлорид, димедрол, аскофен, аскорутин, судинозвужувальні краплі в ніс, УВЧ на область верхньощелепних пазух. Крім того, проводили локальну гіпербаричну оксигенацію правої верхньощелепної пазухи. Після першого ж сеансу оксигенації виділення гною в правій пазусі різко зменшилася, а після 4 процедур припинилося, збільшилася ємність, значно покращилася прохідність верхньощелепного отвори, в той час як всі показники лівої верхньощелепної пазусі залишалися без позитивної динаміки і тільки після оксигенації настало одужання.

Результати спостережень лікарів свідчать про те, що просту, економну та безпечну методику локальної гіпербаричної оксигенації можна широко застосовувати в медикаментозному лікуванні гаймориту .

Короткий опис статті: лікування гаймориту Медикаментозне лікування гаймориту включає в себе ряд методів лікування гаймориту без проведення операції, тобто з використанням ліків. хвороба, захворювання, ліки, лікування, біль, дитина, запалення, синдром, діти, симптоми, гормони, причини, порушення, гайморит, симптоми гаймориту, медикаментозне лікування гаймориту

Джерело: Медикаментозне лікування гаймориту — Велика медична енциклопедія

Також ви можете прочитати