Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку

10.09.2015

Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку

Сторінка 1

У багатовіковому розвитку хірургії вчені вже давно виділили два етапи — доантисептичний та антисептичний. Перший етап нараховує кілька тисячоліть і обіймає період від сивої давнини до другої половини XIX ст. другий — триває трохи більше за сторіччя, початком його вважається 1867р. Перший етап хоча й має деякі, переважно емпірічні та технічні, здобутки (окремі з них у модифікованому вигляді збереглись і досі), характеризується втручанням лише на поверхні тіла. До того ж від 50 до 80 % оперованих навіть у першу половину XIX ст. помирали після операції від ускладнень, переважно гнійного характеру (піємія, сепсис). Навіть невеликі розрізи чи пункція вен, що робилась для кровопускання, дуже часто ускладнювались тяжкими інфекційними процесами. У великого хірурга M. I. Пирогова підряд померли від піємії 12 гвардійців (зазначимо, що гвардійці — це фізично здорові молоді люди) після кровопускання.

Більшість поранених помирали від інфекції як без операції, так і після неї, особливо ампутації, яка була головним методом лікування відкритих та закритих переломів кінцівок. З цього приводу M. I. Пирогов із сумом констатував, що поранений, у якого не був розпізнаний перелом і якому в зв’язку з цим не було зроблено ампутацію, зобов’язаний своїм життям нашому (лікарському) незнанню, а король Франції Людовик XIV з гіркою іронією зауважив, що «ножі хірургів для його вояків загрозливіші, ніж ворожі кулі».

І хоч ще в сіви давнину найбільш спостережливі та проникливі лікарі вказували на значення чистоти рук, шкіри, одягу, білизни, приміщення, повітря, води тощо для загоєння ран і взагалі для одужання хворих і навіть застосовували для обробки ран спирт, оцет, вино, дьоготь, мідний купорос тощо, до другої половини XIX ст. нагноєння ран (випадкових і операційних) вважалось явищем природними, закономірним, невідворотним. Лише в поодиноких випадках у першій половині XIX ст. вбачали причину нагноєння ран, пологової гарячки в гіпотетичних «міазмах живої природи», що передавалися від хворої людини через руки, перев’язний матеріал, інструменти, білизну тощо під час лікарських процедур та досліджень.

Серед тих, хто усвідомлював роль асептики, в першу чергу треба назвати угорського акушера-гінеколога Ігнаца Земмельвейса (1818-1865) та великого російського хірурга, доля якого тісно пов’пов’язана з Україною, М. І.Пирогова (1810-1881). Спостереження І. Земмельвейса, який працював асистентом у клініці проф. Клейна у Відні, дозволили зробити висновок, що гарячку у родиль-ниць, які перебували в цій клініці, спричинюють трупні отрути, занесені в родові шляхи жінок студентами, котрі приходять з анатомічного театру в клініку на заняття і обстежують хворих забрудненими руками. Цей висновок був зроблений 1. Земмельвей-сом на підставі порівняння наслідків лікування в клініці Клейна і в сусідній лікарні, де студенти не навчались і в якій смертність родильниць була набагато нижчою. Ще одне важливе спостереження було зроблено І. Зем-мельвейсом у власній клініці. На ліжках, що були в першому ряді, лежали в один час 12 родильниць. Після обстеження їх студентами, які починали це робити саме з першої із них, всі родильниці, крім першої, згодом померли від піємії. Було встановлено, що перша родильнидя мала гнійне запалення піхви. Аналізуючи ці факти, І. Земмельвейс дійшов висновку, що студенти, починаючи обстеження з цієї хворої, переносили від неї іншим інфекцію, яка стала причиною їх смерті. На підставі цих спостережень було запроваджено в клініці миття рук акушерами розчином хлорного вапна перед обстеженням родильниць. Таким чином вдалось зменшити смертність родильниць у клініці з 18,3 до 1,3 %. Окрилений цими наслідками, експансивний за характером! Земмельвейс написав листи всім акушерам-гінекологам європейських держав, у яких наполягав на запровадженні в їхніх клініках обов’язкового миття рук хлорним вапном перед досліджень родових шляхів родильниць, а нехтування ними цим засобом називав злочином. Ідея цього вченого (зазначимо, що в той час про існування мікробів не знали) настільки випереджала час, що залишилась незрозумілою, спричинила глузування над її автором, що й призвело його спочатку до божевілля, а згодом і до смерті від сепсису внаслідок панарицію. Лише згодом теорія І. Земмельвейса одержала загальне визнання, і в 1906 p. на кошти лікарів усього світу в Будапешті було встановлено йому пам’пам’ятник з ліпленням «Рятівнику матерів».

Перейти на сторінку номер:

Короткий опис статті: асептика антисептика Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку Сторінка 1 У багатовіковому розвитку хірургії вчені вже давно виділили два етапи — доантисептичний та антисептичний. Перший етап нараховує асептика антисептика

Джерело: Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку

Також ви можете прочитати